УКРАЇНЦІ, ЯКІ ЗМІНИЛИ СВІТ
СЛОВНИК СИМВОЛІВ
У словнику подано інформацію про найважливіші наукові, філософські, художні, міфологічно-релігійні, побутові символи українців.
Проводяться цікаві паралелі із символічними системами інших народів планети, показано функціонування символів у язичництві, християнстві, фольклорі, творах художньої літератури.
Для науковців, викладачів, студентів, учнів, усіх, хто прагне прилучитися розумом, серцем і душею до глибинних скарбів українського народу, світової спільноти землян.
За загальною редакцією професора О.І.Потапенка та кандидата філологічних наук, фольклориста М.К.Дмитренка.
© Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін., 1997.
© Редакція часопису "Народознавство", 1997.
В С Т У П
Справді, символіка - це водночас інструмент пізнання, метод вираження реальності і прихованих скарбів духовності. Як слушно зауважує Дж. Купер, "багато в символіці за минулі століття стало традиційним й утворило своєрідну міжнародну мову" /Купер Дж. Енциклопедія символів.- М., 1995. - С.5/. Символіка, таким чином, національно-інтернаціональна, це своєрідний виразник вищих іпостасей людського Духу, магічний ключ, що відкриває ворота у Вічний Світ Доброї Істини. Справжні символи можуть мати езотеричне та екзотеричне значення, і лише їх осмислення, на нашу думку, допоможе врятувати цивілізацію від морального спустошення і деградації.
Пропоноване видання Словника якраз і має на меті прилучити читачів до невичерпної криниці світової і, зокрема, української символіки.
Автори статей словника:
Потапенко Олександр Іванович
Дмитренко Микола Костьович
Потапенко Ганна Іванівна
Куйбіда Віктор Віталійович
Коцур Віктор Петрович
Довбня Людмила Еммануїлівна
Товкайло Тамара Іванівна
Мільошин Юрій Олександрович
Кожуховська Людмила Павлівна
Потапенко Ярослав Олександрович
Термінологічний склад словника
До реєстру словника внесено відомості про
символіку:1. Поселення та житла українців /хата, покуть, ворота/.
2. Народного одягу /кожух, китайка, одягу верхнього символіка/.
3. Громадського побуту і звичаєвості /Зелені свята/.
4. Основних галузей господарства, народних промислів /сінокіс, ткацтво, писанкарство, веретено/.
5. Народної ботаніки, зоології, медицини, астрономії /барвінок, бджола, лелека, зоря/.
6. Народної міфології, демонології /чорт, мавка/.
7. Язичництва, християнства /Білобог, Ярило, Христос Ісус/.
8. Атмосферних явищ, географічних назв /роса, вітер, Дніпро/.
9. Чисел, геометричних фігур /три, дев'ять, коло/.
10. Геральдики, нумізматики, архітектури /тризуб, храм/.
11. Усної народної творчості /замовляння/.
12. Народних звичаїв, обрядів, вірувань, традицій, ігор /ігор народних символіка/.
13. Кольорів, форм, мінералів, прикрас /білий, дукач/.
14. Частин людського тіла /голова, око, рука/.
15. Запорозького козацтва /Запорозька Січ/.
16. Слова, мови, мовлення, алфавітів /абетки слов'янської символіка, книга, Слово/.
17. Творів художньої літератури, зокрема, Г.С.Сковороди, Т.Г.Шевченка, М.Т.Рильського, О.Т.Гончара та ін.
18. Кінесики /адорація, поцілунок/.
19. Астрології, антропоніміки /антропонімічна символіка/.
20. Географії, геології, землезнавства /гора, камінь, земля, захід - схід/.
21. Квітникарства /мак, мальва, конвалія/.
22. Історичних постатей, видатних діячів культури /Шевченко Тарас, Чурай Маруся, Роксолана/.
Зміст і побудова словникової статті
Терміни вносяться до реєстру Словника за
абеткою, подаються з наголосом, що відповідає нормам сучасної української
літературної мови. Словникова стаття, як правило, складається з таких частин:
а) реєстрове слово або словосполучення; б) тлумачення символу, напр.: Бджола -
символ Великої Богині, влади, першопочатку світу; безсмертя, чистоти душі;
працьовитості, творчої діяльності, невтомності; у слов'ян-язичників - символ
кохання; у християнській традиції - символ старанності, красномовства,
святості, порядку, бережливості; в) власне описова характеристика символа. Зважаючи
на те, що різні символічні поняття тісно пов'язані між собою, з метою глибшого
їх висвітлення в процесі викладу читачів відсилають до інших статей Словника за
формулою: "Зокрема, Велика Богиня слов'ян - Берегиня - зображувалася
жінкою в довгому одязі з піднятими в молитві до сонця руками. Пізніше на
жіночих весільних вінцях карбувалася схожа постать Богородиці /див.
Богородиця/.У зв'язку із обмеженим обсягом роботи, численністю українських символів автори змушені були давати узагальнюючі статті, напр.: Язичницьких богів символіка; Одягу верхнього символіка; Поселення та житла українців символіка тощо. Проте до реєстру словника вносилися терміни із узагальнюючих статей, напр.: Алтар - див. Храму православного символіка.
Особливістю словникової статті є намагання охопити значні часові періоди існування певного символу, широкий ареал побутування. Автори намагалися простежити виникнення, функціонування символів від найдавніших часів до сьогодення, причому на всіх континентах. Значна увага приділена питанням семантики певного символу в античній міфології, релігії /Єгипет, Греція/, слов'янському народовір'ї /язичництві/, християнстві, ісламі, буддизмі. Проводилися паралелі з перлинами світової культури, напр., творами Г.С. Сковороди, Т.Г.Шевченка та ін. У статтях показана роль, значення, функціонування тих чи інших символів в усній народній творчості, художній літературі, мистецтві тощо. У деяких статтях з метою кращого розуміння семантики слова-символу подано його етимологію, паралелі з іншомовними термінами. Вміщено також численні українські фразеологічні одиниці, ядром яких стали українські слова-символи.
Читачі знайдуть також міжетнічні паралелі з носіями культур інших народів Європи, Азії, Америки.
Словник вміщує близько 320 словникових статей і 350 термінів-символів. Враховуючи, що "Словник символів" - перше енциклопедичне науково-популярне видання в історії української культури, автори будуть щиро вдячні за пропозиції і побажання щодо удосконалення книги.
А
Адорація - символ молитви, благання допомоги; благання пощади,
прокляття; торжества перемоги; Богоматері, її заступництва.У світовій символіці широко відомий жест заступництва /молитви/, коли обидві руки витягнуті вгору до Бога чи об'єкта поклоніння.
Ще у стародавньому Єгипті ієрогліф, що зображував дві підняті руки, символізував благання чи самозахист. У деяких народів піднята рука відповідала голосу чи пісні. Символічне навантаження мало число 5 /кількість пальців на руці/ - любов, гуманність, здоров'я /Керлот Х. Словник символів. - М., 1994. - С.442-443/.
"У християнській іконографії, - вказують А.К.Байбурін та А.Л.Топорков, - з піднятими руками зображувалася Богоматір Оранта... Оранта зображена, напр., у надалтарній частині Київської Софії. Її руки, що носили Бога, протягнуті до Всевишнього у молитві за кожну людину" /Біля джерел етикету. - М., 1990. - С.44/. Щоб зрозуміти символіку Оранти, слід пригадати Біблію. Під час битви з амалекитянами Мойсей молився за свій народ. Поки він тримав у благальній молитві руки, перемагали іудеї. Коли ж руки Мойсея падали, ворог перехоплював ініціативу.
Жест адорації мав певну символіку в язичництві. Зокрема, Велика Богиня слов'ян /Берегиня/ зображувалася жінкою у довгому одязі, з піднятими у молитві до сонця руками. Пізніше на жіночих весільних вінцях карбувалася схожа постать Богородиці /див. Богородиця/. Знак адорації символізував заступництво за Матір, наречену. Відгомін вірувань у захисну роль піднятих рук знаходимо і нині у вислові "Біду руками розведу", у картинах, скульптурі. Зокрема, монумент Матері-Батьківщини у Києві зображає жінку з піднятими руками, в одній із яких - меч, в іншій - щит.
О. Потапенко.
Азбуки слов'янської символіка - символіка абетки, створеної братами Кирилом /Костянтином/ та Мефодієм у 863 році.
Не одне століття вчені всього світу намагалися розкрити таїну слов'янського алфавіту. Цікаві гіпотези висували М.Толстой, М.Трубецькой, Ю.Чернохвостов, Ю.Степанов та ін.. Напр., Ю.Чернохвостов вважав, що глаголиця, створена Кирилом, є утворенням "із трьох елементів, трьох Божественних символів - хреста /знака хреста/, трикутника /символу Божественної Трійці/, кола /символу всемогутності, нескінченності та досконалості Бога" /Степанов Ю.С. Кілька гіпотез про імена букв слов'янського алфавіту у зв'язку з історією культури //Вопросы языкознания, 1991, №3, с.27/.
Одному із авторів цього Словника, професору О.І.Потапенку, вдалося розшифрувати кирилицю. На його думку, слов'янська азбука - це суцільний зв'язний текст, це Всесвітня молитва, Господній Заповіт людству /Логоса, Космічного Розуму/. Літери кирилиці мали таке значення: а/аз/ - я; б/буки/ - літери /письмо, знак/; в/веди/ - знати; г/глаголь/ - мовити; д/добро/ - добро, користь; є/єсть/ - є; ж/живете/ -життя духовне; s/зело/ - дуже, сила і зелень /Природа/; з - /земля/; і - и; и/иже/ - котрий, який; к/како/ - як, подібно; л/люди/ - люди/народи/; м/мыслите/ - думати; н/наш/ - наш; о/он/ - він /табуйована назва Бога/; п/покой/ - мир, спокій і водночас /смерть/; рцы - клятва і водночас закляття; с/слово/ - Слово /Бог/; т/твердо/ - міцно, сильно; у/ук/ - учіння, вчення, заповідь; ф/ферт/ - Бог-Отець; х - Христос /монограма/; w/омега/ - Дух Святий; ц/цы/ - Церква; ч/червь/ - червоний, золото і водночас погибель; ш/ша/ - Трійця; щ/ща/ - Трійця вічна, животворяща; ъ/ер/ - є клятва; r /єры/ - є клятва; ь/ерь/ - є клятва.
О.І.Потапенко з'ясував, що в стародавній кирилиці закодовано глибоко символічне послання Бога /Логоса/: "Я знанием /тайным/ ведаю, говорящим: "Добро есть жизнь /духовная/, зелень /Природа/, земля и так как народы мыслят наши /христиане/. За эту уверенность говорит Слово /заповедь/ твердое - учение /Библия/ Бога, Христа, Духа Святого. Церковь - Золотая Троица, Троица вечно животворящая. Вот есть клятва. Вот есть клятва. Вот есть клятва!"
Дослідник твердо переконаний, що у слов'янській азбуці закодована пророча заповідь народам: "Бог - це добро, це життя, це єдиномисліє. Якщо ви хочете бути щасливими, живіть у праці, злагоді, чеснотах, навчайтесь, не порушуйте заповіді, клятви, дані Богу і ближньому!"
Тобто семантика тексту, який складають назви букв слов'янського алфавіту, перегукується із християнським віровченням! /Потапенко О.І. Всеслов'янська молитва// Відродження, 1996. -№4.- С.49-50/.
Г. Потапенко, Я. Потапенко.
Айстри - див. Поезії символіка.
Алтар - див. Храму православного символіка.
Альфа та омега - символ безперервності людського буття; сил природи; ходу історії, початку і кінця як раціонального циклу; боротьби протилежностей; боротьби Бога-творця і сил темряви; єднання неба і землі; злого і доброго начал у людській особистості; Ісуса Христа.
Альфа /аlfa/ - назва першої літери /А,а/ грецького алфавіту. Назва альфа походить від гебрайської мови aleph - "бик", застосування якої як назви першої букви алфавіту було зумовлене подібністю накреслення цієї літери до голови бика. /Етимологічний словник української мови, том 1 - К., 1982. - С.65/.
Омега /womega/ - назва останньої літери /W, w/ грецького алфавіту.
Перша і остання літери грецького алфавіту символізували початок і кінець як абстрактну величину в будь-яких процесах. За формою альфа схожа до двох кіл, що є символом Бога-творця, а омега нагадує смолоскип, тобто вогонь апокаліптичного руйнування. З цією символікою пов'язані також малюнки тварин. На рукописі XII ст. Павла Орозіуса альфа і омега зображені у вигляді птаха і риби, тобто є символами небесної /верхньої/ і підводної /нижньої/ безодні /Керлот Х.Э. Словарь символов. - М., 1994, - С.80/. Д.Г.Гринчишин у "Короткому тлумачному словнику української мови" відзначає, що альфа і омега - початок і кінець чого-небудь, головне в чомусь.
Л. Кожуховська.
Амінь - див. Символи християнської віри.
Немає коментарів:
Дописати коментар