Література рідного краю

Тамара Севернюк

Я так тебе люблю, як пахнуть айстри.
Сумую по тобі, як плаче дощ.
Без тебе мучусь,
Як в шуканнях майстер,
Заблуканий в скрижалях древніх  площ.

Зима в моїх очах.
Долоні — з льоду.
Жаринка тліє кволо на губах.
Я так тебе люблю, як...
( Хто це ходить? )
...Як сад цвіте!
( Це — осінь. Листопад. )  

Хай що - я мушу бути тут, 

На цих вітрах, снігах, морозах,

 У майських зливах, бурях, грозах,

 Між цвітом рут й тернових пут.

Я мушу знати - хтось мене 

На цій землі завжди чекає...

Нехай це буде навіть Каїн ...

Аїд нікого не мине. 

Але...ці схудлі спориші,

 Ці перласвічні матіоли, 

Це - в ланцюгах безжнив'я поле...

Куди від них, без них - душі?... 

Моя земля - несхитна твердь,

 Крихка свобода і...неволя,

 Убогий прихисток і - д о л я..

.Моє буття. Моя несмерть..

. Хай що - я мушу бути тут

 І чути - хтось мене гукає: 

Волошка з жита...пташка з гаю...

 Сльози чиєїсь перламутр...

Я мушу, мушу бути тут.

Борис Бунчук

Не треба мудростей високих –

Пощо словесну воду лить.

Он плаче хтось. Ступи два кроки:

Людино, що тобі болить?

Поезіє, журо і віро,

Допоки слово буде жить,

Твоєї істинності міра:

Людино, що тобі болить?